INFONKO.RU

Принцип демократизму в національному праві

Принцип демократизму, який полягає в тому, щоби законодавчі акти відображали інтереси максимально більшої кількості населення країни, випливає із принципу народовладдя, відповідно для якого "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування" (ст. 5 КУ)[160].

В Конституції України також визначається, що вона є демократичною республікою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

В окремій думці до рішення Конституційного суду у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про затвердження зміни до статті 22 Конституції Автономної Республіки Крим щодо строку повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим"[161] визначено, що законодавчий процес є комплексом заходів, що здійснюються на основі вироблених теорією і закріплених у законодавстві й практиці принципів законності, демократизму, науковості, системності тощо, а додержання цих принципів є обов'язковою передумовою ефективної законодавчої діяльності Верховної Ради України.

Серед основоположних засад організації та діяльності адвокатури принцип демократизму, що встановлений ч. 1 ст. 4 Закону «Про адвокатуру», відіграє важливу роль у розумінні суті інституту адвокатури, змісту його діяльності та організаційних форм.

Цей принцип розкривається у багатьох нормах законодавства про адвокатуру. Вільний вибір адвокатської професії (ст. 1 Закону «Про адвокатуру»), доступність набуття статусу адвоката (ч. 1 ст. 2 Закону «Про адвокатуру), добровільний вибір організаційних форм здійснення адвокатської діяльності (ч. 2 ст. 4 Закону «Про адвокатуру»), забезпечення громадських інтересів та соціальних і професійних прав адвокатів (ст. 10, 19 Закону «Про адвокатуру»); свобода здійснення професії (ч. 1 ст. 4, ст. 10 Закону «Про адвокатуру»); колегіальність у вирішенні питань діяльності адвокатських об'єднань (ч. 3 ст. 4 Закону «Про адвокатуру»); обрання членів кваліфікаційно- дисциплінарних комісій адвокатури та Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури шляхом таємного голосування на альтернативній основі при вільному висуненні кандидатів (п. 11 Положення про кваліфікаційно- дисциплінарну комісію адвокатури, п.п. 6, 7 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури); змінюваність органів адвокатського самоврядування та їх підзвітність адвокатам (п.п. 2, 28 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, п. 2 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури); адвокатське самоврядування тощо — все це свідчить про притаманність інституту адвокатури принципу демократизму. Дія принципу демократизму спостерігається як у добровільності вступу до адвокатури, так й у вільному виборі адвокатом форми організації адвокатської практики. Адвокати самостійно визначають організаційну форму своєї діяльності: займатися цією діяльністю індивідуально або об'єднуватись з іншими адвокатами у різні види адвокатських об'єднань, у тому числі в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання. Незалежно від того, в якій саме формі (індивідуально або колективно) здійснюється адвокатська діяльність, адвокати мають рівні можливості щодо здійснення адвокатської діяльності. Держава або органи адвокатури не вправі надавати адвокатові будь-які переваги або встановлювати будь-які обмеження в залежності від форми організації практики або членства в певному адвокатському об'єднанні.[162]



Слід зазначити, що принцип демократизму, який є загальнолюдським, окрім безпосередньої реалізації в нормах законодавства України, знаходить вияв через застосування інших принципів права. Зокрема принципів гласності, публічності, законності, гарантованості прав і свобод людини, поділу влади, та багато інших. Тому можна стверджувати, що принцип демократизму поширюється в більшій чи меншій мірі на всю правову систему України, на всі галузі права.

3. ЗАГАЛЬНОПРАВОВІ ПРИНЦИПИ У ПРАВІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Загальноправові принципи, характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них належать: принцип єдності прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин, принцип гарантованості прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, принцип поділу права на публічне і приватне, принцип поєднання стабільності і динамізму. Загальноправові принципи права служать конструкціями для побудови національного права. Далі на їх базі розробляється галузеве законодавство і формулюються галузеві принципи права й, зокрема, права соціального забезпечення.

І. Принцип єдності прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин

Сутність цього принципу полягає в тому, що праву користування одним суб'єктом будь-яким соціальним благом кореспондує обов'язок іншого суб'єкта виконати необхідні для суспільства дії. Носіями прав і обов'язків є громадяни і їх об'єднання, посадові особи, державні органи і держава в цілому.

Можна навести такі приклади прояву даного принципу у праві соціального забезпечення:

а) праву громадянина на пенсію, допомогу по безробіттю кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості — допомогу по безробіттю;

б) у ЗУ «Про соціальні послуги» серед переліку основних прав отримувачів соціальних послуг вказано, що «громадяни при отриманні соціальних послуг мають право на конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою суб'єкту, який надає соціальні послуги». Цьому праву кореспондує обов'язок особи, що надає такі соціальні послуги «зберігати в таємниці інформацію, отриману в процесі виконання своїх обов'язків, а також ту інформацію, яка може бути використана проти особи, що обслуговується» (ст. 10 ЗУ «Про соціальні послуги»).

II. Принцип гарантованості прав і свобод громадян

Загальними умовами гарантування права на соціальне забезпеченню! виступають:

а) економічні умови (постійне зростання продуктивності праці й обсягу виробництва, стійка грошова система тощо);

б) політичні умови (стійка легітимна влада, що має підтримку народу і здатна забезпечити реалізацію прийнятих правових приписів та гарантувати стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу з антисуспільними проявами);

в) соціальні умови (соціальна стабільність, впевненість громадян у непорушності їхніх соціальних прав і свобод, віра в завтрашній день. Цьому сприяє постійне підвищення життєвого рівня людей, збільшення соціальних виплат, розробка і реалізація спеціальних програм боротьби з бідністю, скорочення кількості безробітних, сприятлива демографічна ситуація, охорона здоров'я тощо);

г) правові умови (стабільність законодавства, його повнота, високий рівень юридичної техніки, використання законодавцем правових засобів, методів, способів і типів правового регулювання, принципи, на яких будується законодавство).

Юридичними гарантіями забезпечення соціальних прав є засоби виявлення правопорушень у сфері соціального захисту населення, засоби попередження правопорушень (узгодження соціальних програм з вищими органами, громадськими організаціями), засоби припинення правопорушень (наприклад, скасування незаконного рішення), заходи захисту і поновлення порушених прав, усунення наслідків правопорушень, а також юридична відповідальність. Важливою гарантією захисту соціальних прав є можливість оскарження в суді будь-яких дій працівників органів соціального захисту населення. Так, у статті 10 ЗУ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» зазначається: «Скарга на рішення органу праці та соціального захисту населення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні може бути подана до вищестоящого органу виконавчої влади або до суду».

III. Принцип законності

Правове регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення має здійснюватися саме на принципі законності. Це означає:

а) верховенство закону в системі нормативних актів, що стосуються матеріального забезпечення і соціального захисту населення. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: «1) види пенсійного забезпечення; 2) умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; 3) пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 4) джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; 5) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; 6) організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Закони не повинні суперечити Конституції України, а підзаконні акти — поточному законодавству».

б) єдність (загальність) законності в соціальній сфері. Вона полягає не лише в поширенні дії нормативних актів на територію всієї держави, айв однаковому тлумаченні та застосуванні їх. Нормативних актів у сфері соціального захисту населення надзвичайно багато, і вони мають бути узгоджені між собою. На рівні регіонів можуть прийматись акти про надання додаткових пільг і соціальних виплат, але ними не можна зменшувати кількість пільг та розмір виплат, що встановлюються на загальнодержавному рівні.

в) доцільність законності. Виступає критерієм оцінки ефективності досягнення мети і завдань, яку держава ставила при прийнятті нормативних актів. Наприклад, завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту. Доцільність законності витікає, перш за все, з цінності самого права як виразника свободи, рівності, справедливості як засобу забезпечення природних прав людини і, в тому числі, права на соціальне забезпечення;

г) реальність законності. Означає досягнення фактичного виконання правових приписів суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин. Мало прийняти нормативний акт, слід добиватися неухильного виконання його норм. Органи соціального захисту мають діяти відповідно до своєї компетенції. Певні обов'язки лежать і на фізичних особах, наприклад, сплата застрахованими особами страхових внесків. Реальність законності перевіряється у правозастосовній діяльності. На практиці слід відстежити, які норми лише проголошені (задекларовані), а які постійно впроваджуються в життя.

4. МІЖГАЛУЗЕВІ ПРИНЦИПИ У ПРАВІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Міжгалузеві принципи це такі основоположні начала, на яких базується не менш, ніж дві галузі права. На міжгалузеві принципи повністю накладаються загальноправові принципи.

Сташків Богдан Іванович виділяє такі міжгалузеві принципи:

І. Принцип участі громадських об'єднань

Даний принцип полягає в тому, що громадські обєднання які представляють інтереси вразливих груп населення та застрахованих осіб, беруть участь у розробці, прийнятті, здійсненні рішень з питань соціального забезпечення і захисту їхніх прав.

Соціальна політика держави ефективно здійснюється, коли у визначенні її основних напрямів та втіленні їх у життя беруть участь представники громадських організацій інвалідів, ветеранів війни і ветеранів праці, а також представників професійних спілок. Вони часто є ініціаторами внесення змін до нормативних актів, прийняття нових, скасування тих, що не відповідають вимогам сьогодення, на їхню вимогу збільшують розміри соціальних виплат, надають одноразові допомоги до певних свят. Цей принцип стосується права соціального забезпечення, адміністративного, конституційного, трудового права.

П. Принцип багатоканальності фінансування соціального забезпечення

Витрати на соціальні програми вимагають участі в їх фінансуванні практично всіх: держави, роботодавців, застрахованих осіб, органів місцевого самоврядування, благодійних організацій тощо. Порядок збору і розподілу коштів регламентується нормами адміністративного, фінансового права, права соціального забезпечення. Саме на основі їх змісту і сформульований цей принцип.

III. Принцип цільового використання коштів, що виділяються на соціальне забезпечення

Цей принцип закріплений в усіх законах, які стосуються окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» тощо). Цей принцип означає, що кошти відповідних фондів забороняється використовувати на цілі, не пе­редбачені законом. Створено систему державного і громадського нагляду й контролю за використанням цих цільових фондів. Як принцип адміністративного, фінансового права, права соціального забезпечення він сприяє раціональному й ефективному використанню коштів на соціальні потреби.

IV. Принцип сприяння зайнятості і працевлаштування населення

Його зміст розкривається фахівцями адміністративного і трудового права та права соціального забезпечення на підставі відповідного законодавства. Так, у ст.ст. 3, 4, 5 ЗУ «Про зайнятість населення» закріплені принципи державної політики зайнятості населення і державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності. Ст. 7 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачені види забезпечення та соціальні послуги, що надаються безробітним. ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (розділ IV) визначено порядок працевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів.

V. Принцип соціального захисту населення від ризиків перехідного до ринкової економіки періоду, від погіршення екологічної ситуації, урбанізації тощо

Цей принцип спрямований на розв'язання таких проблем:

а) стабільності трудових відносин, підвищення соціальних гарантій у сфері оплати праці, відтворення робочої сили, включно з питаннями тривалості робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, гарантій для осіб, що суміщають роботу з навчанням, гарантій працівникам при розгляді їхніх трудових спорів (трудове право);

б) державної підтримки, охорони і захисту приватної власності, підтримки підприємництва тощо (цивільне право);

в) забезпечення житлом і, зокрема, соціальним, поліпшення житлових умов (житлове право);

г) державної підтримки інституту шлюбу, сім'ї, встановлення у законодавчому порядку прав і обов'язків батьків, дітей, подружжя (сімейне право);

д) створення сприятливого екологічного середовища для нормальної життєдіяльності людини (екологічне право);

е) створення економічно обґрунтованої і всебічної системи матеріального забезпечення, соціального обслуговування, надання пільг та компенсацій певним категоріям осіб, які є непрацездатними, несуть підвищені витрати, є малозабезпеченими (право соціального забезпечення)[163].

5. ГАЛУЗЕВІ ПРИНЦИПИ У ПРАВІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Однією з важливих ознак самостійної галузі права є наявність галузевих принципів. Принципи галузей - це не раз і назавжди дана аксіома. Вони можуть змінюватись зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права, зокрема в умовах формування нових економічних відносин.

Принципи права соціального забезпечення - це керівні положення, відправні установлення, засадничі ідеї, які визначають сутність цієї системи правових норм і спрямовані на створення достатнього рівня правового захисту громадян, що зазнали впливу соціальних ризиків.

Відсутність єдиного кодифікованого нормативного акту в праві соціального забезпечення призводить до того, що система принципів права соціального забезпечення нормативно не визначена. Це породжує прагнення вчених на основі суб'єктивного вибору визначити систему галезевих принципів права самостійно. Тому серед вчених спостерігається певна різноманітність думок з даного питання.

Вперше система принципів права соціального забезпечення була запропонована і обґрунтована B.C. Андрєєвим. Систему їх складають:

• принцип всезагальності і різноманіття видів забезпечення громадян;

• принцип забезпечення за рахунок державних і суспільних фондів;

• принцип забезпечення у великих розмірах, які відповідають рівню задоволення потреб громадян у суспільстві;

• принцип здійснення забезпечення власне працюючими через органи державного управління і громадські організації.

Згодом, досліджуючи загальну частину права соціального забезпечення А.Н. Єгоров, В.А. Тарасова, А.Д. Зайкін, підтвердили доцільність виділення такої системи принципів права соціального забезпечення, уточнивши лише четвертий принцип: забезпечення у розмірах, які відповідають рівню забезпечення потреб громадян, яка склалася на даному етапі розвитку суспільства.

З точки зору А.Д. Зайкіна, система принципів права соціального забезпечення повинна мати такий вигляд: поширення соціального забезпечення на всіх громадян; численність форм і видів соціального забезпечення громадян; здійснення соціального забезпечення за рахунок суспільства; єдність і диференціація соціального забезпечення громадян; здійснення соціального забезпечення в розмірах, що задовольняють основні матеріальні і духовні потреби громадян; участь трудящих у реалізації права на соціальне забезпечення; стимулювання трудової діяльності інвалідів і людей похилого віку; охорона права громадян на соціальне забезпечення.

В.Ш. Шайхатдінов до принципів права соціального забезпечення відносить: зв'язок соціального забезпечення зазвичай з працею; забезпечення не тільки самих працівників, але й їх сімей; свобода набуття громадянами своїх прав та розпорядження ними; пріоритет у забезпеченні окремих категорій працівників.

М.Л. Захаров та Е.Г. Тучкова виокремлюють наступні принципи права соціального забезпечення: загальність соціального забезпечення; надання соціального забезпечення працівнику, його сім'ї і кожному як члену суспільства без будь-якого зв'язку з трудовою діяльністю; встановлення рівня соціального забезпечення, що гарантує гідний рівень життя людині; різноманіття підстав і видів соціального забезпечення; диференціація (розходження) умов і норм забезпечення залежно від ряду соціально значимих обставин; участь громадських об'єднань, які представляють інтереси громадян у розробці, прийнятті і здійсненні рішень з питань соціального забезпечення і захисту їх прав.

За І.М. Сиротою, в систему принципів права соціального забезпечення повинні входити наступні принципи: здійснення соціального забезпечення на умовах обов'язкового соціального страхування всіх працюючих громадян; різноманіття підстав, форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників (у всіх страхових випадках); диференціація (розходження) умов і норм соціального забезпечення в залежності від характеру і тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і розмірів страхових внесків працівників; забезпечення пенсіями і допомогами на рівні прожиткового мінімуму; фінансування соціального забезпечення за рахунок обов'язкових страхових внесків, державного бюджету і недержавних фондів; державне управління соціальним забезпеченням; охорона і захист права і законних інтересів громадян на соціальне забезпечення.

З точки зору С.М. Синчук, до галузевих принципів права слід віднести наступні:поширення права соціального забезпечення на всіх громадян не залежно від громадянства, форми та виду суспільно корисної діяльності; здійснення забезпечення на рівні, не нижчому від встановлених у державі соціальних стандартів; здійснення забезпечення у разі настання соціального ризику; державна гарантованість права на соціальне забезпечення; принцип справедливості та неупередженості; диференціація умов та обсягів соціального забезпечення.

Якщо спробувати виділити принципи права соціального забезпечення, які є найбільш поширеними, то ними є:

І. Всезагальність права на соціальне забезпечення

Суть цього принципу полягає у тому, що всі громадяни мають однакові можливості їх соціального забезпечення у разі настання визначених у законодавстві юридичних фактів незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і службового становища, місця проживання, релігійної належності, політичних переконань чи інших обставин. Даний принцип знайшов своє закріплення в Конституції України, зокрема у статті 46. Проте буквально тлумачити формулювання ст. 46 Основного Закону нашої держави, де вказується, що «громадяни мають право на соціальний захист...», як його закріплення винятково лише за громадянами України не можна. Згідно з цим принципом держави визнають право на соціальне забезпечення як за своїми громадянами, так і за іноземцями та особами без громадянства. При цьому іноземцям та особам без громадянства це право гарантується за умови їх постійного проживання на території України. Правовим підґрунтям виникнення права на соціальне забезпечення в іноземних громадян та осіб без громадянства можна вважати положення статті 26 Конституції України, яка передбачає: «іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами..., як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України". Закріплення принципу всезагальності права на соціальне забезпечення можна знайти і в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де передбачено: «загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від виду діяльності та господарювання...».

II. Залежність права на соціальне забезпечення від соціального ризику

Цей принцип права соціального забезпечення лежить в основі визначення сфери правового регулювання, а також вказує на підставу виникнення у особи права на соціальне забезпечення. Принципом права у цьому випадку вважаються не самі соціальні ризики як об'єктивні явища, а об'єктивно існуюча залежність цієї галузі права від соціальних ризиків. Соціальними ризиками вчені називають такі життєві обставини, які породжують суб'єктивне право особи на соціальне забезпечення.

Проаналізувавши національне законодавство про соціальне забезпечення, зокрема Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» тощо, можна виділити такі групи соціальних ризиків:

а) демографічного походження (вагітність і пологи; наявність малолітніх дітей тощо);

б) економічного походження (малозабезпеченість, безробіття з незалежних від особи обставин тощо);

в) фізіологічного походження (повна, часткова, тимчасова втрата працездатності).

III. Гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня життя особи

Основною умовою реалізації права на соціальне забезпечення є надання непрацездатній особі достатнього життєвого рівня для неї і її сім'ї, включаючи належне харчування, одяг, житло. Рівень соціальних виплат і послуг має бути реально таким, щоб забезпечувати життєві потреби непрацездатної особи. Правову основу реалізації даного принципу складають положення міжнародного і вітчизняного законодавства. Зокрема, 25 Загальної декларації прав людини, де зазначено, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, включаючи харчування одяг і житло. Має право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

Його відображення ми можемо знайти і в Конституції України. Тут, у преамбулі, серед інших обставин, що спонукали до ухвалення Основного За­кону нашої держави, вказується і на турботу «про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя».

З цією метою в Україні було ухвалено Закон «Про прожитковий мінімум», яким закладено основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Так, наприклад, і в ЗУ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» прямо зазначається : «Цей Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям».

IV. Відповідність соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту

Соціальні стандарти, що виражають найвищий рівень захисту громадян, дістали своє закріплення у Загальній декларації прав людини, у пактах «Про економічні, соціальні і культурні права» та «Про громадянські і політичні права» тощо. Чимало міжнародних стандартів знайшли своє відображення в Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій (встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму).

V. Принцип універсальності, диференціації та розмаїття видів соціального забезпечення

Інколи його ще визначають як забезпечення громадян у всіх випадках втрати працездатності, множинність видів такого забезпечення. У деяких підручниках цей принцип поділено на два принципи: всебічність або універсальність і комплексність чи гарантованість соціальної допомоги у випадках, коли людина потребує її в силу обставин, визнаних соціально значимими та множинність видів соціального забезпечення.

Під універсальністю розуміють забезпечення фізичних осіб у всіх випадках непрацездатності і втрати джерел до існування не з їхньої вини чи понесення додаткових витрат в обставинах, які держава вважає соціально значимими. Норми права зазначеного забезпечення надають юридичне значення таким фактичним обставинам, як хвороба, безробіття, старість (досягнення пенсійного віку), трудове каліцтво чи професійне захворювання. Як юридичні факти вони призводять до виникнення, зміни чи припинення соціально-забезпечувальних відносин. Цей перелік не лише не зменшується, а поступово розширюється і враховує всі можливі ситуації, що зобов'язують державу надати особі, яка перебуває у скрутному становищі, встановлені законом види матеріального забезпечення.

Нормативні акти передбачають диференціацію видів, умов і рівня (норм) названого забезпечення залежно від низки соціально значимих обставин, що характеризують, зокрема, суб'єктивні властивості особи та її сім'ї (стать, вік, сімейний стан, наявність утриманців тощо), трудову діяльність (тривалість трудового (страхового) стажу, розмір заробітної плати), характер зазначеної діяльності (зайнятість на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці, специфіка професії), місцевість, де живе людина (гірські населені пункти), нужденність. На обсяг прав у сфері соціаль­ного захисту населення впливають норми, що встановлюють додаткові права для окремих категорій громадян. Пільгове законодавство розвивалося стихійно і без наукових обґрунтувань. Тепер його критикують, але воно продовжує розвиватися. Диференціація соціального забезпечення через встановлення певних пільг окремим групам громадян повинна мати певні межі. Інакше вона не досягатиме поставленої мети і призведе до накопичення негативних тенденцій у цій сфері, до порушення інших принципів права.

Множинність видів соціального забезпечення (багато авторів розглядають його як самостійний принцип зазначеного права) виявляється в тому, що в разі настання того чи іншого соціального випадку держава надає особі матеріальну підтримку різними способами (пенсії, допомоги, компенсації, соціальні послуги тощо). Так, види названих послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням зазначені у ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і конкретизовані в законах за окремими видами цього страхування. У ст. 3 ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачені такі види державної допомоги: у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку тощо. Законами встановлені й інші види забезпечення за рахунок бюджетних коштів.

VI. Принцип незменшуваності змісту та обсягу соціальних виплат та послуг при прийнятті нових законів

Випливає з статті 22 Конституції України, яка проголошує, що права людини і громадянина, закріплені Конституцією, не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Особа має бути впевнена в тому, що її права у сфері соціального забезпечення не будуть змінені у бік скорочення їх, зменшення розміру призначених соціальних виплат, погіршення рівня соціальних послуг, що надаються. Цьому принципу не суперечать нормативні акти, за якими певні види соціального забезпечення (пільги, компенсації) замінюються підвищенням розміру пенсій та інших виплат.

Проте цей принцип часто може порушуватись, як правило, при прийнятті Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, що у свою чергу зупиняється дію значного числа законів у частині виплат із бюджету на соціальні потреби.

VII. Безповоротність виплачених грошових сум та вартості наданих соціальних послуг

Соціальне забезпечення фізичних осіб здійснюється безкоштовно чи з частковою оплатою окремих соціальних послуг. Воно не передбачає в майбутньому відшкодування зазначених коштів. Суспільство ці витрати бере на себе за рахунок сплачених раніше внесків і податків та бюджетних коштів. Законом лише передбачено стягнення надміру виплачених сум пенсій, допомог і компенсацій, а також повернення незаконно отриманих виплат і вартості наданих послуг та пільг.

6. ПРИНЦИПИ ПРАВОВИХ ІНСТИТУТІВ У ПРАВІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Право соціального забезпечення як галузь права складається з правових інститутів - відносно стійкої групи правових норм, що забезпечує регулювання відповідних груп однорідних суспільних відносин.

Інститут пенсійного забезпечення

I. Законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного і недержавного пенсійного страхування

ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначають в своїх розділах умови і порядок пенсійного забезпечення. Крім того, наприклад, у ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено: «Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону».

II. Принцип багатоманітності видів пенсійного забезпечення

Законодавець передбачає кілька видів пенсій, зокрема в ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» йдеться про пенсії за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.

III. Принцип диференціації умов і норм пенсійного забезпечення

Такий принцип випливає в результаті аналізу правових норм, що регулюють пенсійне забезпечення. Ознаками для диференціації умов пенсійного забезпечення є:

-характер трудової діяльності (зниження віку з інвалідності внаслідок

загального захворювання);

-стать (зниження жінкам віку і стажу роботи);

-вислуга років для деяких видів пенсій (приміром, за віком для учасників та інвалідів війни);

-причини настання непрацездатності (призначення пенсії належно від тривалості стажу, якщо інвалідність настала внаслідок трудового каліцтва).

IV. Принцип охорони права громадян на пенсійне забезпечення

Під охороною права громадян на пенсійне забезпечення розуміють кошти, спрямовані, по-перше, на матеріальне забезпечення громадян у передбачених законом випадках і, по-друге, на відновлення порушених прав в пенсійному забезпеченні. Наприклад, «Застраховані особи та члени їхніх сімей мають право на оскарження дій (бездіяльності) страхувальників, виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку. Оскарження дій страхувальників чи виконавчих органів Пенсійного фонду здійснюється в разі, якщо страхувальником або посадовими особами виконавчих органів Пенсійного фонду порушено права і законні інтереси застрахованих осіб, створено перешкоди для здійснення прав і законних інтересів таких осіб внаслідок дій чи бездіяльності страхувальника, посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду чи прийнятого виконавчими органами Пенсійного фонду рішення або покладено на застраховану особу чи пенсіонера обов'язки, які не передбачені цим Законом» (ст. 105 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

V. Принцип особистої відповідальності працівника за рівень свого матеріального забезпечення при виході на пенсію

Людина, виходячи на пенсію, бажає нести звичні для неї витрати, а розмір призначеної пенсії часто буває набагато нижчий від раніше отримуваного заробітку. Це змушує її на початку трудової діяльності думати про своє матеріальне забезпечення в старості. Вона прагне, перш за все, заробити максимальну пенсію, що залежить від тривалості трудового (страхового) стажу і розміру заробітної плати (сплати страхових внесків), бере участь у недержавних пенсійних програмах, заощаджує кошти на "чорний день". Держава гарантує лише мінімальний розмір пенсії (наприклад, «мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом»), а все інше повністю залежить від людини (надбавки, підвищення, пенсії за особливі заслуги перед Україною тощо).



infonko.ru/urok-10-rabota-s-bumagoj-applikacionnie-raboti.html infonko.ru/urok-112-tema-znachenie-i-upotreblenie-imyon-prilagatelnih-v-rechi.html infonko.ru/urok-116-bukvi-o-i-e-posle-shipyashih-i-c-v-suffiksah-prilagatelnih.html infonko.ru/urok-118-tema-izmenenie-imyon-prilagatelnih-po-rodam.html infonko.ru/urok-11-zhelatelnie-dejstviya-vo-vremya-posta.html infonko.ru/urok-1-2-0-opisanie-igrushki.html infonko.ru/urok-124-tema-izmenenie-imyon-prilagatelnih-po-padezham.html infonko.ru/urok-12-o-vipolnenii-koranicheskih-zapovedej.html infonko.ru/urok-1-2-pryamaya-rech-i-dialog.html infonko.ru/urok-13-ob-etikete-chteniya-korana.html infonko.ru/urok-13-tema-prostoe-i-slozhnoe-predlozheniya.html infonko.ru/urok-140-tema-neopredelyonnaya-forma-glagola.html infonko.ru/urok-146-tema-izmenenie-glagolov-po-vremenam.html infonko.ru/urok-149-tema-rod-glagolov-v-proshedshem-vremeni.html infonko.ru/urok-14-nekotorie-pravila-posta.html infonko.ru/urok-157-tema-obobshenie-i-sistematizaciya-izuchennogo-o-chastyah-rechi.html infonko.ru/urok-15-pravovaya-i-yuridicheskaya-otvetstvennost-predpriyatij-za-narusheniya.html infonko.ru/urok-164-tema-pravopisanie-znachimih-chastej-slov.html infonko.ru/urok-17-raspredelenie-zakyata.html infonko.ru/urok-17-tema-leksicheskoe-znachenie-slova-odnoznachnie-i-mnogoznachnie-slova.html