INFONKO.RU

Напрямки науково-технічної революції

Наука й освіта Техніка і технології Виробництво Управління
Зростання витрат на науково-дослідні та кон­структорські роботи. Докорінне реформування освіти та форм навчання Швидке впровадження досягнень науки у виробництво. Удосконалення вже відомої техніки і технологій Виникнення нових га­лузей. Електронізація (комп'ютеризація); комплексна автомати­зація, космізація виробництва. Використання нових джерел енергії. Створення і виробництво принципово нових матеріалів. Розвиток біотехнологій (генна, клітинна інженерія) Створення автоматизованих систем управління. Створення штучного інтелекту. Перехід до електронної інформації

Сучасне світове господарство істотно змінюється під впливом бурхливого розвитку науки і техніки. Це виявляється у трьох основних напрямах: прискоренні темпів виробництва, змінах у галузевій структурі економіки та зрушеннях у розміщенні господарства.

Зміни у галузевій структурі господарства в період НТР мають глибокий характер.

По-перше, змінилося співвідношення між виробничою і невиробничою сферами. Кількість працівників у сфері послуг стрімко зростає і вже досягла 1/3 всіх працюючих. Водночас скорочується зайнятість у виробничій сфері.

По-друге, у сфері матеріального виробництва змінюються пропорції між її галузями: стабілізується кількість працівників у промисловості та транспорті, скорочується — у сільському господарстві, зростає — у торгівлі.

По-третє, істотні зрушення відбуваються також у структурі кожної з галузей. У промисловості зменшується зайнятість у видобувній галузі й зростає в обробній. Проте останнім часом найшвидшими темпами зростає роль «авангардної трійки» галузей: машинобудування (в період НТР забезпечує господарство машинами та механізмами), електроенергетики (без якої не працюватиме жодна машина) та хімічної промисловості (дає виробництву нові матеріали). На ці три галузі припадає половина всього промислового виробництва світу. При цьоому на перший план виходять новітні наукомісткі галузі: мікроелектроніка, приладобудування, роботобудування, авіаракетокосмічна промисловість, хімія органічного синтезу. Одночасно значення старих галузей промисловості (чорна металургія, текстильна та лісова промисловість) зменшується.

У сільському господарствізменшується кількість зайнятих у рослинництві й дещо зростає у тваринництві. У рослинництві відбулася «зелена революція», яка полягала у запровадженні високопродуктивних сортів рослин, механізації господарства та меліорації земель. У тваринництві відбувся перехід деяких видів виробництва (птахофабрики, комплекси з розведення великої рогатої худоби) на індустріальні технології. На цих виробництвах запроваджується не тільки механізація, а й автоматизація, тобто керування за допомогою машин та механізмів.



Продовжують широко впроваджуватися ресурсозберігаючі техніка і технології, пов’язані з проблемами економії палива і сировини, з використанням вторинної сировини.

Дедалі більшого значення набувають також природоохоронна техніка і технології, які впливають на зменшення шкідливих викидів або їх запобігання на основі використання так званої безвідходної технології (технології мінімальних відходів). Законодавством багатьох країн передбачені жорсткі санкції за забруднення навколишнього середовища.

Відбуваються також істотні зрушення у розміщенні виробництва: роль одних чинників, до яких тяжіють підприємства, зменшується, інших — зростає. Колись визначальний сировинний чинник, тепер має другорядне значення. Натомість зростає роль транспортного чинника. Економіка високорозвинених країн нині працює переважно на імпортній сировині, тому господарські об’єкти переміщуються до морських узбереж. Вплив такого чинника, як трудові ресурси, теж збільшується. Особливо це стосується розміщення трудомістких та наукомістких галузей. Підвищується роль кваліфікованих кадрів. При розміщенні підприємств дедалі більше враховується екологічний чинник. Усе частіше «брудні» виробництва переносяться у райони з меншою концентрацією населення. Високорозвинені країни виносять філії своїх екологічно небезпечних виробництв (зокрема кольорову металургію) до країн, що розвиваються. Таким чином ми живемо в період науково-технічної революції, яка істотно впливає на всі сфери людської діяльності.

Вплив НТР на світове господарство
Зміни в галузевій структурі Зміни в територіальній структурі
Збільшення частки невиробничої сфе­ри. Поява нових галузей у невиробничій сфері та промисловості. Розвиток наукоємних виробництв. Підвищення ролі тваринництва в сіль­ському господарстві. Зростання уваги до застосування ресурсозберігаючої і природоохоронної технології у виробництві. Підвищення ролі автомобільного, трубопровідного й авіаційного транспорту її перевезеннях пасажирів і вантажів Орієнтація на великі міс­та — центри науки й освіти. Орієнтація на кваліфіковані трудові ресурси. Підвищення ролі чинників комбінування та кооперуван­ня. Зменшення впливу сиро­винного чинника. Підвищення впливу екологічного чинника

Запитання

1) Чи можна стверджувати, що під впливом НТР відбувається концентрація наукоємних галузей у високорозвинених країнах? Аргументуйте свою від­повідь.

2) Поясніть зростаюче значення екологічного чинника в розміщенні госпо­дарства?

  1. Географія основних галузей промисловості світу.

Сучасна промисловість — складова світового господарства, провідна га­лузь виробничої сфери, основний виробник матеріальних благ. Вона складається з двох великих груп галузей – видобувної та обробної. Видобувна об’єднує галузі, що зайняті видобуванням різноманітної сировини, зокрема палива. Обробна промисловість займається обробкою або переробкою одержаної сировини. Особливе місце в промисловості належить енергетиці.

Енергетика

Енергетика складається з двох великих галузей – паливної й електроенергетики.

Паливна енергетика у свою чергу об’єднує в собі сукупність галузей, які видобувають і переробляють різні види паливно-енергетичних ресурсів. Загалом центри паливної промисловості збігаються з місцями розміщення паливних корисних копалин та їх видобутку. В структурі паливно-енергетичного балансу світу перше місце посідає нафта (до 39 %), друге — вугілля і на третьому — природний газ. На нафту, природний газ і вугілля тепер припадає близько 90 % світового споживання енергоресурсів.

Основними виробниками сирої нафти є країни ОПЕК (Саудівська Аравія, Іран, Венесуела, ОАЕ, Кувейт). Головними споживачами залишаються країни Європи (крім Великої Британії і Норвегії, які видобувають велику кількість нафти на шельфі Північного моря), а також Японія і Республіка Корея.

Постачальниками нафти є такі африканські країни: Нігерія, Алжир, Лівія, Єгипет. Нафтопереробні підприємства розміщені в основному в провідних країнах Європи — 22 %, у США — 21 %, Японії — 6 %.

Найбільшими країнами — виробниками вугілля у світі є Китай, США, Росія, Індія. Приблизно 30% вугілля світу видобувається в Китаї, 25% — у США і близько 15 — в країнах СНД. Щорічний видобуток вугілля у світі становить понад 3,5 млрд т. в перерахунку на кам’яне.

У другій половині XX ст. збільшився видобуток природного газу і зросла його роль в енергобалансі світу Відкрито нові райони залягання газу світового значення в Росії (Західний Сибір) та в Туркменістані. На ці дві країни припадає тепер 25% видобутку газу у світі. Видобуток природного газу ведуть Нідерланди, Велика Британія, Норвегія, Канада, Індонезія та країни Перської затоки. Найбільшими споживачами газу є США, Росія, Україна та країни Європи (Німеччина, Велика Британія, Франція).

Електроенергетика включає виробництво і транспортування електроенергїї, теплові мережі, котельні та інші об’єкти.

Розміщення потужностей електроенергетики характеризується великою нерівномірністю. Перше місце серед країн світу за виробництвом електроенергії посідають США (близько 4 трлн кВт/ год), Китай (понад 2,5 трлн кВт / год), Японія (970 млрд кВт/ год) і Росія (близько 800 млрд кВт /год). Україна в 1990 р. Виробляла 298,5 млрд кВт/год і входила за цим показником в десятку найбільших виробників електроенергії у світі, однак за останні роки вона знизила виробництво майже на 100 млрд кВт/год.

Електроенергія виробляється різними типами станцій. На сучасному етапі розвитку світового господарства понад 99 % електро­енергії виробляється на електростанціях трьох типів: теплових, гідравлічних та атомних. Кожен із типів має свої переваги і недоліки. Так, споруджувати теплові електростанції (ТЕС) швидше і простіше, але вони виробляють найдо­рожчу електроенергію, використовують вичерпні природні ресурси, а також здійснюють значні викиди в навколишнє середовище.

ТЕС мають переважну частку у ряді давньопромислових країн (Німеччи­на, Італія, Чехія), а також великих (Китай, Індія) середньорозвинених та слаборозвинених країнах, де відсутні значні гідроресурси. Гідроелектростанції (ГЕС) виробляють значну частку електроенергії в деяких високорозвинених країнах (Канада, Швеція, Норвегія), які мають значні ресурси енергії річок, та країнах із середнім і невисоким рівнем розвитку, які мають багатоводні порожисті або гірські річки (Бразилія, Гана, Єгипет). Атомні електростанції (АЕС) особливо поширені у високорозвинених країнах (у Франції вони виробляють майже 3/4 усієї електроенергії). У наш час у різних країнах будують близько 30 реакторів, із них дев'ять в Індії, по чотири — у Росії та Китаї, дві — в Японії, один — в Ірані.

Недоліки існуючих типів електростанцій змушують людей шукати нові
джерела отримання електроенергії. Це, наприклад, енергія припливів (ПЕС «Ранс» у Франції), вітру (вітрові електростанції (ВЕС) США, Данії та Німеччини), Сонця (дослідно-промислові установки вже діють у багатьох країнах, наприклад у США та Ізраїлі) та геотермальних вод (за виробництвом електроенергії на геотермаль­них електростанціях (ГТЕС) лідирують США та Філіппіни).

Металургія

Чорна металургія. За останні десятиліття в географії підприємств чорної металургії відбулися значні зміни. Вони були викликані тим, що головними чинниками їх розміщення стали транспортний (із цієї причини значна частина нових металургійних підприємств зараз споруджується в портах), екологічний (мета­лургія — «брудне» виробництво, а тому нові підприємства споруджуються у країнах, де м'якше екологічне законодавство) та чинник трудових ресурсів (використання дешевої робочої сили зменшує витрати на виробництво про­дукції). Як наслідок, металургійне виробництво поступово переміщується до середньорозвинених країн (особливо це стосується виплавки чавуну і недорогих марок сталі).

На сьогодні у світі склались три головні райони виробництва чорних металів:

1). Східна Азія, де за обсягами виплавки сталі виділяються Китай, Японія (відповідно перше і друге місця за виплавкою сталі у світі) і Республіка Корея. При цьому Японія спеціалізується переважно на випуску якісних марок сталі, а Китай і Корея — масових. Виплавка сталі в цьому субрегіоні продовжує швидко зростати.

2). Європа, де найбільшими виробниками чорних металів є Росія, Німеччина, Україна. При цьому чорна металургія постсоціалістичних країн випускає переважно недорогі марки сталі, а високорозвинених країн — спеціальні.

3). Північна Америка, де своєю чорною металургією виділяються США (третє місце у світі). Тут також переважає виробництво високоякісного металу.

Кольорова металургія. Значення цієї галузі багато в чому визначається тим, що кольорові метали володіють деякими кориснішими, порівняно з чорними металами, властивостями – вищою тепло- та електропровідністю, меншою щільністю тощо.

У ході НТР кольорова металургія зазнала важливих змін. Традиційні ко­льорові метали — мідь, свинець, цинк — відійшли на другий план, а першість зайняли — алю­міній, титан, магній. Саме виробництво алюмінію стало провідною галуззю кольорової металургії. Виробництво цього металу у світі досягло майже З0 млн. тонн на рік, тоді як міді — лише близько 12 млн. тонн, свинцю - тро­хи більше 5 млн. тонн, цинку - 6,5 млн. тонн. Інших кольорових металів виплавляється набагато менше.

Оскільки руди більшості кольорових металів мають незначний їх вміст, то переробка руди здійснюється на місці (у збагачену руду — концентрат — або в чорновий — неочищений від домішок — метал). Цим пояснюється те, що виробництво ряду кольорових металів — міді, цинку, свинцю, олова, ртуті тощо — збігається із районами залягання руд.

У країнах, що розвиваються, поширені в основному добувні виробництва та виплавка чорнових металів; у розвинених країнах має місце як видобуток руд, так і виплавка кінцевої продукції (у тому числі з чорнових металів, які постачаються сюди з країн, що розвиваються).

Найбільшими виробниками кольорових металів є країни Великої сімки, а також Китай, Росія, Індія, Бразилія, Венесуела та ін.

Машинобудування

Машинобудування, як і електроенергетика, входило до складу «авангард­ної трійки» промисловості. Воно є провідною галуззю обробної промисловості. На сьогодні ця галузь дає 36% вартості її продукції.

Сучасне машинобудування має понад 70 різних галузей, які за своїми технічними особливостями поділяються на три групи: загальне машинобудування, транспортне машинобудування і точне машинобудування.

Загальне машинобудування є досить металомістким, тому зорієнтоване на споживача та райони чорної металургії. Його основними галузями є важке та сільськогосподарське машинобудування, а також тракторобудування та верстатобудування.

Транспортне машинобудування в наш час розвивається швидкими темпами. До нього входять автомобілебудування, суднобудування, авіаракетобудування, залізничне машинобудування. (Причому, автомобілебудуванняперетворилося на одну з найбільших галузей не лише машинобудування, а й обробної промисловості в цілому.)

Ці галузі дуже працемісткі, тому здебільшого тяжіють до великих міст із кваліфікованими кадрами.

Точне машинобудування стало надбанням другої половини XX ст. Воно надало світові новітню продукцію приладобудування,електротехніки й особливо електроніки. Точне машинобудування наукомістке, тому тяжіє до великих міст — наукових центрів. (Якщо у 80-х pp. XX ст. найбільшу кількість побутової техніки виробляли Японія, США, Німеччина та Франція, то тепер їх потіснили азіатські нові індустріальні країни та Китай).

За загальною вартістю продукції машинобудування явним лідером є США, далі йдуть Японія та Німеччина, їх намагається наздогнати Китай. Ці чотири країни разом із Францією, Великою Британією, Італією, Канадою, Бразилією, Іспанією та Росією виробляють понад 90 % усіх машин та обладнання.

У світі склалися чотири великі райони, де зосереджені підприємства цієї галузі:

1). Північноамериканський, основою якого є США і який виробляє З0 % про­дукції машинобудування світу. Для нього характерна величезна різнома­нітність продукції, причому все більшого значення набувають наукоємні галузі (авіакосмічна, виробництво військової техніки, сучасних засобів зв'язку тощо).

2). Західноєвропейський, де особливо виділяється машинобудування Німеччини та Франції. За своєю потужністю він майже не поступається Пів­нічноамериканському. Схожою є також його спеціалізація (дещо менша частка наукоємної продукції).

3). Східноазіатський (виробляє понад 25% світової продукції машинобуду­вання, причому його частка швидко зростає). Найпотужнішими машино­будівними країнами цього регіону є Японія, де ставка робиться перш за все на розвиток наукоємних виробництв, а також Китай і Республіка Корея, де розвинулись переважно виробництва, що орієнтуються на недорогу робочу силу.

4). Східноєвропейський (об'єднує країни СНД, серед яких виділяється Росія). Тут розвиваються переважно металомісткі галузі, а також підприємства військово-промислового комплексу.

Хімічна промисловість

Хімічна промисловість — одна з наймолодших галузей промисловості. У світі вона розвинулась в основному в 20 ст., причому за темпами розви­тку поступалась лише машинобудуванню. Через це, а також завдяки тому що саме хімічна промисловість виробляє принципово нові конструкційні ма­теріали, вона належить до «авангардної трійки» галузей XX ст.

Географія хімічної промисловості нагадує географію машинобудування. Її виробництва в основному зосереджені в трьох регіонах світу: Північноамери­канському (ядро — США), Західноєвропейському (виділяються Німеччина і Франція) та Східноазіатському (провідний виробник — Японія).

Галузева структура хімічної промисловості в країнах із різним рівнем розвитку дуже неоднакова.

Для країн, що розвиваються, характерна перш за все гірнича хімія, яка займається видобутком хімічної сировини (фосфори­тів, самородної сірки, піриту, калійних солей тощо).

Хімічна промисловість у країнах «третього світу» має свою специфіку. Вони потенційно володіють багатими ресурсами – нафтою, природним газом, фосфоритами, природною сіркою, різними мінералами. Однак свої можливості не використовують. А промисловість, що існує, майже повністю зорієнтована на експорт. Тут в основному виготовляють лаки, фарби, побутові хімікати, окремі види добрив (тобто технологічно найбільш прості товари), а за наявності корисних копалин тут спеціалізуються на гірничо-хімічній промисловості.

Загалом країни, що розвиваються, не забезпечують себе необхідними продуктами хімічної промисловості, за винятком мінеральних добрив і побутової хімії. Не вистачає в цих країнах ліків, отрутохімікатів, якісних барвників, синтетичних волокон. Уся ця та інша хімічна продукція завозиться із розвинутих країн світу.

У середньорозвинених країнах провідну роль відіграють галузі основної хімії (виробництво кислот, мінеральних добрив) та частково хімії органічного синтезу і полімерів (ви­робництво пластмас і синтетичних волокон). Ці виробництва також розви­нені у високорозвинених країнах, але вони для них — уже пройдений етап, оскільки, з одного боку, вони належать до «брудних», а отже небажаних ви­робництв, а з іншого — виробляють порівняно недорогу продукцію. Тому ці виробництва поступово переміщуються до середньорозвинених країн, осо­бливо до країн «нової індустріалізації». А високорозвинені країни дедалі більше зосереджуються на виробництві високотехнологічної продукції — лі­ків, парфумів, миючих засобів, спеціальних сортів гуми тощо.



infonko.ru/predposilki-ispolzovaniya-kukli-marionetki.html infonko.ru/predposilki-i-usloviya-psihicheskogo-razvitiya.html infonko.ru/predposilki-k-lecheniyu-alkogolnoj-i-narkoticheskoj-zavisimosti.html infonko.ru/predposilki-mezhdunarodnoj-ekonomicheskoj-integracii.html infonko.ru/predposilki-muzikalnoj-virazitelnosti-metra.html infonko.ru/predposilki-nauchnogo-perevorota.html infonko.ru/predposilki-obedineniya-russkih-zemel.html infonko.ru/predposilki-obedineniya-russkih-zemel-vozvishenie-moskovskogo-knyazhestva.html infonko.ru/predposilki-poyavleniya-na-ont-tok-shou-delo-principa.html infonko.ru/predposilki-poyavleniya-pr-kak-kommunikativnoj-tehnologii-opit-ssha.html infonko.ru/predposilki-prinyatiya-zakonov-ob-osnovah-ohrani-zdorovya-grazhdan-v-rf.html infonko.ru/predposilki-psihosomaticheskih-rasstrojstv-u-detej.html infonko.ru/predposilki-realizacii-proekta.html infonko.ru/predposilki-sinergeticheskogo-podhoda.html infonko.ru/predposilki-sozdaniya-kinoterapii.html infonko.ru/predposilki-stanovleniya-funkcionirovaniya-i-razvitiya-nacionalnoj-ekonomiki.html infonko.ru/predposilki-strategicheskogo-upravleniya.html infonko.ru/predposilki-usloviya-i-tendencii-sovremennogo-razvitiya-gosudarstvennogo-upravleniya.html infonko.ru/predposilki-usloviya-metodi-i-itogi-evropeizacii-rossii-v-pervoj-chetverti-xviii-veka.html infonko.ru/predposilki-vozniknoveniya-biomehaniki.html